Петлюрівці в Шостці

5 грудня 1918 р. в Шостку увійшов курінь 2-го Сірожупанного стрілецького полку, підпорядкованого головному отаману війська Української Народної Республіки (УНР) Симону Васильовичу Петлюрі (1879-1926). Шосткинці зустріли українські війська з хлібом та сіллю. Есерівський комітет організував демонстрацію вулицями поселення разом з духовим оркестром. За свідченням керівника оркестру Миколи Корнійовича Проникова, розстріляного НКВС у 1938 р, його музиканти їздили в підводі, запряженій волами. Демонстранти були вдягнені в національне вбрання та співали під музику українські пісні, найголосніше – «Ще не вмерла Україна». Вони закликали всіх шосткинців надавати поміч петлюрівським військам, бо вони ведуть боротьбу «за самостійну Україну». Сірожупанники запам’яталися шосткинцям своїм гарним військовим вбранням з характерними синіми шликами в шапках. У перехопленій більшовиками секретній німецькій телеграмі, відправленій з Шостки до Києва, зазначено, що з появою петлюрівців «работа на Шостенском пороховом заводе пошла полным ходом». Своєчасний прихід українських республіканських військ врятував завод від «уничножения немцами находящихся там машин и запасов». Порохові склади в Шостці перейшли під охорону Чорноморської дивізії Осадного корпусу військ УНР. 10 грудня 1918 р. військові частини 41-го Німецького резервного корпусу залишили Шостку. Разом із німцями емігрувало чимало шосткинців, зокрема військовий комендант Шостки Георгій Филипенко. Він виїхав до Німеччини, а його молодший брат Іван Филипенко рушив до Севастополя, до свого полку, у якому він служив до революції 1917 р. За свідченнями шосткинського юриста Павла Васильовича Зайковського, розстріляного НКВС у 1938 р., петлюрівці пробули в Шостці днів з десять. Разом з ними залишили Шостку й інші національно свідомі шосткинці, як-то Андрій Веник, що й надалі служив в лавах Петлюри. Скориставшись відсутністю німців та малосильністю військ УНР, більшовицька Москва розпочала другий похід на Київ. На цей раз новостворений Совєт українського фронту, очолюваний Сталіним, запустив попереду своїх дивізій та полків загони червоних партизан з нейтральної зони, що нібито вони без відома Москви воюють із петлюрівцями, нібито на Україну наступають не регулярні війська РККА, а самі українці воюють між собою. В авангарді більшовицького наступу на північно-східних теренах Чернігівської губернії був партизанський загін Тимофія Черняка (1891-1919), переформований наприкінці листопада в 3-й Новгород-Сіверський полк 1-ї Української Совєтської дивізії. 5 грудня 1918 р. червоний полк Черняка увійшов у Новгород-Сіверський з села Леньково понад Десною без єдиного бою. 18 грудня полк Черняка «занял Шостенский пороховой завод… Петлюровцы отошли в гор. Кролевец в 25-ти верстах от ст. Терещенской». Знову на Домі Совєтов (Садовий бульвар, 51/73), з якого робітники порохового заводу 2 квітня 1918 р. вибили вогнем більшовиків, замайорів червоний прапор.